|
Кожен має право на працю та на відповідну оплату своєї праці, що гарантовано Конституцією України.
У випадку звільнення працівника з власної ініціативи (ст. 38 КЗпП України), при розірванні трудового договору з ініціативи власника за ст. 40 КЗпП України – працівник має право на виплату йому заробітної плати.
У випадку якщо працівника звільняють за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України при зміні в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників працівник має право на виплату заробітної плати та вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Крім того, роботодавець зобов’язаний провести розрахунок з працівником, тобто виплатити заробітну плату в день звільнення та видати працівникові копію наказу про звільнення та трудову книжку. Але на практиці бувають випадки, коли працівника звільняють, але працівника не ознайомлюють з наказом про звільнення та крім того, не виплачують заробітну плату в день звільнення.
Законодавство встановлює відповідальність роботодавця за невиплату заробітної плати при звільненні працівника.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, за положеннями ст. 117 КЗпП України обов’язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від зазначеної відповідальності.
Дії працівника при звільненні
При звільненні працівника та невиплати заробітної плати, працівнику слід письмово звернутися до роботодавця з вимогою, в якій вказати суму заборгованості по заробітній платі, та вимогу про видачу трудової книжки, у випадку, якщо роботодавець її не видав працівнику. Таку вимогу слід направляти по пошті рекомендованим листом або віддати особисто роботодавцю.
У випадку не проведення розрахунку з працівником протягом семи днів, працівнику слід звернутися до суду із заявою про стягнення суми у примусовому порядку.
Законодавством встановлено наказний та позовний порядок звернення до суду.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій не виплачено заробітну плату, але про виплату суми вихідної допомоги працівнику слід звертатися у судовому порядку.
Заяву до суду про видачу судового наказу або позовну заяву працівник подає до суду за зареєстрованим місцем проживання чи перебування працівника.
При цьому, відповідно до п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі – за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.
Строк звернення до суду про виплату заробітної плати
Згідно статті 233 КЗпПУ працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні йому при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди, що передбачено ст. 237 КЗпПУ.
Судова практика трудового законодавства відстоює інтереси працівника щодо виплати йому заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Постанова Верховного Суду України від 3 липня 2013 року справа № 6-64 цс 13).
Українська юридична компанія «Юстиція» має значний досвід виграшних справ на користь працівника щодо виплати заробітної плати, вихідної допомоги та середньомісячного заробітку та надає консультації щодо можливих варіантів стягнення невиплаченої заробітної плати.
Адвокат
Українська юридична компанія «Юстиція»
Ірина Лисенко |
legal.justicia
